Вітаю, люди України! Мене звуть Сильвія, мені 62 роки, а мого чоловіка звуть Ашер, йому 73. Ми пенсіонери, живемо в тихому маленькому містечку на півдні Франції. У день, коли я пишу цього листа, я отримала свою першу пенсію та повністю пожертвувала її U24 на потреби оборони. 

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, ми почувалися дуже засмученими та розлюченими. Але не здивувались. Після трагедії з «Курськом» у 2000 році ми зрозуміли, що Путін — не людина, а чудовисько. Але ми сподіваємось, що йому залишилося вже недовго. 

Щойно почалася повномасштабна війна, ми з чоловіком почали підтримувати Україну. Спочатку приносили речі для невідкладних потреб у мерію та робили внески на допомогу українцям через Fondation de France — головну організацію від французького уряду, що підтримує людей під час катастроф.

Згодом ми дізнались про фандрейзингову платформу UNITED24, де можна обирати, на які потреби спрямовувати кошти для України. Ми з чоловіком регулярно робимо благодійні внески на озброєння України, адже це єдиний спосіб для нас компенсувати ганебну поведінку нашого ізраїльського уряду. Ми не можемо змиритися з тим, що в Україну не було відправлено жодної зброї та системи оборони.

Як швейцарці ми були розчаровані рішенням уряду Швейцарії відмовити Україні в реекспорті боєприпасів або складників до зброї швейцарського виробництва. Зважаючи на те, що Швейцарія змогла витлумачити свій нейтралітет так, щоб не тільки засудити агресію Росії, але й накласти на неї санкції, вона могла б зробити те саме з передачею військових матеріалів. Адже зброя створена не для того, щоб стояти в музеї, а для того, щоб люди могли захищатись.

Я також колумбійка за походженням і пишаюся тим, що настільки віддалена країна, в якій нещодавно радикально змінився уряд, проголосувала в ООН за підтримку України. 

Ми підтримуємо вашу країну не тільки фінансово, але й інформаційно, наскільки можемо. Наприклад, якось ми ходили в похід у футболках з українськими прапорами, і до нас підходило чимало людей, які так чи інакше дотичні до України. Ми обмінювалися думками, переживаннями, розповідали одне одному, як підтримуємо українських біженців, а декому навіть пояснювали, що насправді відбувається.